Том 1, Розділ 2. Поява Героїв

— Ооо…

Сповнені захвату голоси, повернули мене до тями. Обернувшись, я побачив чолов’яг у мантіях, що здивовано на нас дивилися.

— Що сталося?

У напрямку голосу, на який я обернувся, були троє чоловіків, які здавалося опинилися в тій же ситуації, що і я.

Схиливши голову, я гадав, що це може означати.

Щойно я був у бібліотеці, то чому?.. Ні, найперше, де я зараз?

Довкола були кам’яні стіни. Це цегляна будівля? У всякому разі я її не впізнаю. Але це точно не бібліотека.

Піді мною був вівтар з геометричними візерунками, наче розфарбований флуоресцентною фарбою. Чимось нагадує магічне коло з фентезійних історій.

Усі ми знаходилися на вівтарі.

Так… І чому в мене у руках щит? Він був неймовірно легким, але цупко тримався на руці. Не маючи гадки, чому той у мене в руці, я спробував його опустити на землю, та не зміг.

— Де ми зараз? – спитав хлопчина з мечем у чоловіків у мантіях, поки я намагався зрозуміти, що коїться.

— Панове Герої, просимо, врятуйте наш світ!

— Що?????? – вигукнули ми одночасно.

— Що взагалі відбувається?

Дивне прохання. Здається, такі бувають у веброманах.

— Складно пояснити, але щоб вам було ясно, то ми прикликали вас, Героїв, за допомогою стародавнього ритуалу.

— Прикликали…

Тобто… таке існує. Відчуваю, що це всього лиш чийсь злий жарт, проте краще почекати на пояснення. Навіть якщо мене обманюють, краще вдавати дурня.

Мені подобаються такі історії.

— Наш світ на межі загибелі. Панове Герої, просимо, надайте нам свою силу.

Чоловіки у мантіях безмовно схилили перед нами голови.

— Тоді… Можете спочатку усе…

— Відмовляюся.

— Згоден з тобою.

— Ми можемо повернутися у наш світ? Тоді й поговоримо.

Поки я намагався щось сказати, інші троє мене перебили на півслові.

Га? Це вони так відповіли тим, хто так несамовито схилив перед ними голови? Може, спочатку варто повністю їх вислухати, і вже потім давати відповідь?

Коли я спрямував погляд на тих трьох, вони почали дивитися у мою сторону.

І що це ви посмішки ховаєте, хлопці? Я розумію, що ви дещо збуджені. По факту ви дуже раді цій миті. Все ж таки здійснилася, напевно, ваша мрія про перенесення в інший світ… Яке ж це кліше. Але, певно, тому й варто діяти як вони.

Хлопець з мечем, схожий на учня старшої школи, направив свій клинок у сторону чоловіків у мантіях.

— Навіть якщо ми приведемо світ до миру і ви повернете нас у наш світ, це ж буде просто безкоштовна праця.

Хлопець з луком, який теж дивився на чолов’яг, не міг із ним не погодитися.

— І наскільки ви будете готові до наших намірів? Залежно від вашої відповіді, ми можемо стати ворогами цього світу.

Ось воно. Вони перевіряють у якій вони позиції і вимагають винагороди.

Наскільки б сильними вони не були, я вже відчуваю що програв.

– Що ж, перш за все ми хочемо, щоб ви зустрілися з Королем. З ним і можете обговорити винагороду.

Представник чоловіків у мантіях відкрив двері, і вказав нам дорогу.

— Нічого не вдієш.

— Еге ж.

— Немає різниці з ким говорити.

Троє хлопців пішли до короля. І я слідом за ними, щоб не відставати. Ми пройшли крізь темну кімнату і йшли по кам'яному коридорі.

Що це?.. Повітря тут таке... Смачне. Це єдиний опис на який мене вистачає словникового запасу. Від вигляду з вікна у мене перехоплює дух.

Високе небо, вигляд міста наче змальований із брошур пейзажу європейських міст... Проте в мене не було зайвого часу на огляд міста, тому я продовжив рух коридором і вже незабаром опинився у тронному залі.

— О, то це і є легендарних Четверо Священних Героїв?

Владний старий, що сидів на троні, бурмотів собі під ніс, оцінюючи нас. Перше враження не найкраще. Мені просто не подобаються ті, хто наче готовий тебе з'їсти.

— Я король цієї країни – Орткрей Мелромарк XXXII. Панове Герої, підніміть свої голови.

«Ми і не опускали!» – ледь стримався я, щоб цього не вигукнути. Все ж таки він король, і вищий за статусом.

— Гаразд, перш за все слід вам пояснити ситуацію. Ця країна, як і весь світ зараз перед загрозою винищення.

Сюжет класичний, як і очікувалося.

— Якщо ви прикликали Героїв з іншого світу, то тому мабуть повинні бути причини.

— Погоджуюся.

Розповідь Короля зводилася до наступного:

Зараз існує пророцтво про кінець світу. Небаром одне за одним світ вдарять багато хвиль. Якщо не відбити хвилі катастроф, світ загине.

Цього року якраз той рік, коли має здійснитися пророцтво. Відповідно до пророцтва, з давнього інструмента під назвою "Пісковий Годинник Епохи Драконів".

Цей Пісковий Годинник Епохи Драконів передбачає хвилі за місяць до їхнього початку. Згідно з легендою, після кожної хвилі є місяць на підготовку до наступної.

Спочатку жителі цієї країни недооцінювали пророцтво. Але коли вперше повністю впав пісок у Пісковому Годиннику Епохи Драконів, сталося лихо.

У цій країні – Мелромарку, із тріщини в просторі з'явилося багато жахливих монстрів.

Тоді шукачі пригод разом із лицарями змогли їх знищити, проте наступні хвилі повинні бути небезпечнішими.

Такими  темпами катастрофу не зупинити. Тому лідери країн згідно з легендами, прикликали Героїв. Ось як нам розповіли.

До слова, причина чому ми розуміємо їх мову, ймовірно полягаює у якомусь вмінні Легендарної зброої.

— Ми вас зрозуміти. Тобто через прикликання ми повинні задурно на вас працювати?

— Яка зручна історія.

— Погоджуюся. Це не назвеш ніяк інакше, як егоїмом. Якщо світ повинен загинути, то нехай і гине. Для нас це немає значення.

По тому як ви посміхалися раніше я зрозумів, що всередині ви насправді дуже раді цьому.

Що ж, я з вами.

— Ми не зобов'язані вам допомагати. Буде неприємно, якщо ми задаром приведемо світ до миру, і просто отримаємо у відповідь "До побачення". Можна дізнатися, чи є спосіб повернутися додому? Як вам такий варіант?

— Гм... – глянув Король на своїх підданих.

— Звісно ж, ми планували вас щедро нагороджувати, Панове Герої.

Усі Герої, в тому числі і я стиснули колаки.

Чудово! Перший крок у переговорах пройдено!

— Ми також підготували вам грошову винагороду. Ми бажаємо аби ви захищали наш світ, і тому підготуємо усі необхідні вам умови.

— Так... Ну якщо ви обіцяєте, тоді жодних проблем.

Не думайте що ви нас приручили. Ми продовжуватимемо співпрацювати, поки не станемо ворогами.

— Погоджуюся...

— Еге ж.

Чому завжди дивитися на усіх зверху вниз? Якщо ми станемо ворогами цього королівства, то гірше стане лише нам.

Ну, якщо ми не подбаємо про це зараз, то потім можуть бути проблеми.

— Отже, Герої. Назвіть кожен свої імена.

Тепер я зрозумів. Ця мить хіба не схожа на книгу, як її там... Книга про Чотири Священні Зброї?

Меч, спис, лук та щит. Є щось спільне між Героями. Може ми потрапили у світ книги?

Поки я про думав, хлопчина з Мечем підійшов і почав представлятися:

— Мене звати – Амакі Рен. Мені 16 років, вчуся у старшій школі.

Герой Меча – Амакі Рен. За зовнішністю його найкраще описати як дуже красивого. Вродливе лице, невеликий ріст – близько 160 см. Зовнішність така, що його легко спутати з дівчиною, якщо одягнути його як слід. Волосся коротке, має світло-коричневий колір.

Має білу шкіру та розкосі очі, які надають йому відчуття крутості. Схожий на стрункого фехтувальника.

— Гаразд, моя черга. Я – Кітамура Мотоясу, мені 21 рік і я студент університету.

Герой Списа – Кітамура Мотоясу. Перше враження про нього – легковажний хлопець. По зовнішності нічим не гірший Рена. Ймовірно має 1 чи 2 дівчини. За відчуттям має великий досвід у соціальній взаємодії. Його зріст близько 175 сантиментрів. Хоч його волосся у нього зібране у хвіст, це не здається недоречним.

Схожий на турботливого старшого брата.

— Моя черга. Мене звати – Кавасумі Іцукі. Я учень старшої школи і мені 17 років.

Герой Лука – Кавасумі Іцукі. За зовнішністю схожий на тихого хлопчика піаніста.

Як би його описати... Дещо нестабільний, але в той же час що створює враження силача, але й не надто помітний.

За ростом найнижчий серед усіх – близько 155 сантиметрів. У нього кучеряве волосся. Схожий на спокійного молодшого брата.

Усі є японцями. Я б здивувався, якби це було не так.

Ой, моя черга.

— Я нарешті моя черга. Я – Іватані Наофумі, мені 20 років і я студент університету.

Король глянув на мене, вишукуючи недоліки, від чого в мене пішли мурашки по тілі.

— Гм. Рен, Мотоясу та Іцукі?

— Ваша величносте, ви забули про мене.

— Так, перепрошую, Пане Наофумі.

Боже, який забудькуватий старий. Так... Хоч я тут і недоречний, але принаймні не забувайте про моє існування.

А тепер, Герої, прошу вас відкрити свій статус, і оцінити свої характеристики.

— Га?

Який ще статус?

— Ем, і як його відкрити? – стурбовано спитав Іцукі у Короля.

— Гей, хлопці, ви справді нічого не помітили, коли опинилися у цьому світі? – здивовано спитав Рен, дізнавшись, що ми цього не знаємо.

Звідки нам знати! Що це за лице всезнайки.

— Ви не помітили іконки на краю зору?

— Га?

Тепер, коли мені сказала. Я дещо помітив на краю зору. Тьмяну дивну іконку, яка привертала увагу.

— Спробуй зосередитись на ній.

З легким дзеньком, у полі мого зору з'явилася велика панель наче у комп'ютерному браузері.

Іватані Наофумі

Професія: Герой Щита Рв. 1

Спорядження: Малий Щит (Легендарна зброя)

Одяг з потойбічного світу

Навички: відсутні

Магія: відсутня

На панелі є ще багато всього, але я це пропущу. Тобто це і є статус? Що це означає?! Це надто схоже на гру.

— 1 рівень... Це трохи турбує.

— Еге ж, гадки не маю як з таким битися.

— Що це взагалі таке?

— Панове Герої, невже у вашому світі такого немає? У нашому світі кожен вміє користуватися магією статусу.

— Серйозно?

Трохи дивно бачити числові характеристики власного тіла.

— Тоді, як нам правильно діяти? Такі характеристики нічого доброго не обіцяють.

— Гм... Я бажаю що ви, Панове Герої, вирушили у подорож, щоб вдосконалити свою зброю та стати сильнішими.

— Вдосконалити? Хіба зброя не є сильною із самого початку?

—Ні. Прикликані Герої самі розвивають та вдосколюють свою зброю.

— Тоді чому б не використати іншу зброю, поки наша не стане корисною? – висловив думку Мотоясу, крутячи у руках спис.

Теж вірно. Тим паче в мене щит, який навіть не є зброєю, тому вона мені точно знадобиться.

— З цим можемо пізніше розібратися. У всякому разі, як нас й просять, ми повинні зосередитися на самовдосконаленні.

Як це дивовижно, коли тебе прикликають Героєм у інший світ.

Це так схоже на мангу, тож якщо ви отаку, то повинні скористатися цим шансом. Простіше кажучи, я так схвильований, що це відчуття не покидає мене. Інше теж напевно відчувають те саме.

— Ми вчотирьох сформуємо групу?

— Панове Герої, прошу зачекайте.

— Га?

Перш ніж ми встигли підготуватися до пригод, нас зупинив міністр.

— Шановні герої повинні зібрати супутників і вирушити в різні подорожі.

— Чому це?

— Перепрошую, у легендах згадується, що легендарна зброя відштовхує собі подібну, і тому якщо Герої не діятимуть поодинці, вони не зможуть зростати.

— Я не зовсім зрозумів. Тобто якщо ми діятимемо разом, ми не станемо сильнішими.

Гм? Схоже у розділі «Допомога» є інструкція по використанню Легендарної зброї. Схоже її усі помітили і тепер стежать очима.

Увага! Коли декілька власників Легендарної зброї поруч, відбувається реакція. Намагайтеся за нагоди діяти окремо!

— Схоже на правду.

Що це за ігрові пояснення? Ми наче потрапили у світ гри.

Таких реалістичних ігор не буває, ну і люди тут живі, тому це звісно реальність, але враховуючи систему враження виникає саме таке.

Інструкція по використанню зброї дуже велика, але зараз не має часу щоб її прочитати.

— Нам треба найняти супутників?

— Я вам підготую супутників. Зараз вже пізній час. Панове Герої, краще відпочиньте сьогодні, завтра почнеться ваша подорож. До завтра я зберу для вас хороших супутників.

— Вельми вдячний.

— Сенк ю.

Ми висловили свою вдячність кожним по-своєму, і в той день ми відпочили в кімнаті для гостей, яку нам підготував король.